Зміст

Родина Orchidaceae 3 (Epipactis)



Epipactis atrorubens Epipactis atrorubens екотоп Epipactis atrorubens Epipactis atrorubensювенільна Epipactis atrorubens

Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Schult., диз’юнктивно-ареальний, реліктовий, рідкісний вид на східній межі ареалу.

Поширення в Україні: спорадично в Карпатах, Гр. Криму, Розточчі-Опіллі, на Зх. Поділлі, рідше – на Поліссі, в Лісостепу.

Поширення у регіоні, екологічна та ценотична приуроченість: у регіоні трапляється дуже рідко. Відомо три невеликі місцезростання площею 100-1000 кв.м. На горі Сторожиха популяція нараховує більше 100 особин і знаходиться у верхній, пологій частині схилу південної експозиції, в значно мезофітизованому в результаті розвитку чагарників (Viburnum opulus, Corylus avellana, Rhamnus cathartica, Swida sanguinea, Frangula alnus, Lembotropis nigricans, Chamaecytisus albus, C. ruthenicus, рідше - Cerasus fruticosa, Berberis vulgaris) Pinetum caricosum (humilis). Трав’яний покрив (пр. вкриття 90-100%) двоярусний; у верхньому панують Brachypodium pinnatum, Peucedanum cervaria, Vincetoxicum hirundinaria, Polygonatum odoratum, менш поширені: Bupleurum falcatum, Medicago falcata, Salvia pratensis, S. verticillata, Geranium sanguineum, Сentaurea scabiosa, C. pannonica, C. striсta, Linum flavum, Anthericum ramosum, Galium campanulatum, Coronilla coronata, C. varia, Clematis recta, Asperula tinctoria, Campanula glomerata, Stachys recta, трапляються Melittis sarmatica, Anchusa barrelieri, Erysimum diffusum, Pyrethrum corymbosum; у нижньому ярусі переважають Teucrium chamaedrys, Carex digitata, C. michelii, C. humilis, Prunella grandiflora, Asperula cynanchica, Viola mirabilis, Galium exoletum, G. verum, Primula veris, Cruciata glabra, С. flacca, C. montana, Daphne cneorum, Asarum europaeum, Anemone sіlvestris, Melampyrum nemorosum, зрідка - Рulsatilla latifolia, Thalictrum bauhinii, Stipa pennata, Adonis vernalis, Iris hungarica, Cirsium pannonicum, Cypripedium calceolus. Популяція перебуває у стадії динамічної рівноваги, з року в рік її чисельність помітно коливається, в окремі роки - дуже істотно; у 2002 р. вона нараховувала 130 різновікових особин, з яких 53 – генеративні (у 2000 р. відповідно 35 і 12; у 2001 р. – 70 і 25), проте у 2005 р. вдалося виявити лише 3 квітучі пагони.  Генеративні рослини висотою від 18 до 58 см, в середньому 43 см (у 2000 і 2001 р.р. вона була дещо меншою: до 45 см і 50 см відповідно), на стеблі розвивається від 4 до 32 квіток, в середньому їх 17 на одному пагоні (у 2000 р. та 2001 р., приблизно, стільки ж). Відсоток зав’язування плодів невисокий: від 0 до 57%, в середньому – 35% (у 2000 р., через несприятливі погодні умови, він становив менше 10%; тоді на 7 (із 12) пагонах не утворилося жодного плоду, на 4 – по 1-4 плоди, на 1 пагоні – 8 плодів; у 2001 р. – 38%). Рослини мають слабкі, часто похилені в більшій або меншій мірі стебла. Прегенеративні особини приурочені до ділянок з розрідженим трав’яним покривом і кращим освітленням по периферії місцезростання. 

На південно-західному схилі Обертасової гори E. atrоrubens розсіяно зростає двома групами (орографічно розділеними) у Acereto-Fraxineto-Fagetum hederosum (Euonymo verrucosae-Fagetum typicum та Euonymo verrucosae-Fagetum staphyleaetosum pinnatae); деревостан, підлісок і трав’яний покрив – типові; із раритетів тут поширені Cephalanthera rubra (найбільше оселище), С. damasonium, Epipactis helleborine, Neottia nidus-avis, Inula conyza, Aconitum moldavicum, Cimicifuga europaea та ін. Більшість особин, особливо - генеративних, сконцентрована на узліссі, на межі із остепненою лукою. В цілому, популяція нараховує більше 100 особини, з яких 30% - квітучі. 

На вершині Святої гори в аналогічних еколого-ценотичних умовах виявлено групу із 10 особин (5 генеративні) E. atrorubens.

Флористична класифікація:
Querco-Fagetea, Fagetalia sylvaticae, Cephalanthero-Fagion, Euonymo verrucosae-Fagetum.
Erico-Pinetea, Erico-Pinetalia, Pulsatillo-Pinion, Carici humilis-Pinetum.

Забезпечення охороною: популяції на горах Свята та Сторожиха охороняються в НПП «Північне Поділля»

Epipactis helleborine Epipactis helleborine

Epipactis helleborine (L.) Crantz., європейсько-південносибірський лісовий вид, чисельність якого скорочується.

Поширення в Україні:  часто у Карпатах, Розточчі-Опіллі, Лісосотепу, Гр. та Пд. Криму, на Поліссі, рідше – у Пн. Степу.

Поширення у регіоні, екологічна та ценотична приуроченість: один із найбільш розповсюджених представників родини, хоча і не такий масовий, як Cephalanthera damasonium. Еколого-ценотична приуроченість аналогічна до такої в останнього (узлісся, “вікна” та негусті деревостани бучин, зрідка – соснові насадження), де вони майже завжди зростають разом, поруч або недалеко один від одного. У порівнянні із C. damasonium – є більш світлолюбивим  і холодостійким (континентальним) видом, тому при сумісному зростанні E. helleborine зустрічається нижче по схилах, частіше заходить на північні та прохолодні схили ярів, трапляється (C. damasonium тут відсятня) також у заплавних (р. Зх. Буг, Довжок, Alneto-Quercetum mercurialidosum) і плакорних дібровах (Діброва, Q. swidoso-rubosum; Рипин – С.-Acereto-Tilieto-Fageto-Querceta). Найбільш чисельні популяції: Колтівська гора, північний схил, соснове насадження, розріджений деревостан, у трав’яному покриві панують Briza media, Poa angustifolia, Arrhenatherum elatius); гори Городисько, Сторожиха, Свята, ур-ща Громадський ліс та Харчишино, Зозулівська долина, зростає по 100-300, переважно, генеративних особин. Менші популяції на горах Лиса, Синьоха, Білоха, Восьмаші, Кальварія, в ур-щах Дзвінець, Хомець; по кілька десятків особин зростає в ур-щах Пліснесько, Річки, Бзова (дерново-карбонатні грунти, Cariceta flaccae західних  схилів) та прилеглих північних схилах, Кобцево, Обертасова, Рипинська, Гаварецька гори...

Найбільш типові угруповання з E. helleborine: Carpinetum hederosum, C. vincosum, C. galeobdolosum, Fagetum aegopodiosum, F. hederosum, F. maianthemosum (sparsiherbosum), Acereto-Fraxineto-F. staphyleosum, A.-F.-F. varioherbosum, формація Arrhenathereta elatii.

Флористична класифікація: 
Querco-Fagetea, Fagetalia sylvaticae, Cephalanthero-Fagion, Euonymo verrucosae-Fagetum. Asperulo-Fagion, Stellario holosteae-Fagetum violetosum. Carpinion betuli, Tilio-Carpinetum melittetosum, corydaletosum. Tilio-Acerion, Anthrisco-Aceretum. Alnion incanae, Ficario-Ulmetum chrysosplenietosum.
Trifolio-Geranietea sanguinei (рідко)
Festuco-Brometea (дуже рідко)

Забезпечення охороною: велика частина популяцій охороняється в НПП «Північне Поділля»

Epipactis palustrisEpipactis palustrisEpipactis palustrisекотоп Epipactis palustrisEpipactis palustris

Epipactis palustris (L.) Crantz., середньоазіатсько-південносибірсько-європейський вид, чисельність якого скорочується. В Україні поширений у Карпатах, Розточчі-Опіллі, Лісостепу, на Поліссі, зрідка – у Степу, Гр. Криму. На Верхобужжі зустрічається нечасто. Найбільше оселище E. palustris на трав’яно-мохових болотах Колтівської улоговини, де масово (з пр. вкриттям 5-20%) зростає в угрупованнях – Schoeneto ferruginei, Cariceta davallianae, C. hostianae, Cladieta marisci і ін. на площі декілька гектарів. В подібних еколого-ценотичних умовах трапляються невеликі групи E. palustris в окол. сіл Опаки, Колтів, Руда-Колтівська, Бір. В результаті посиленого вегетативного розмноження у віковому спектрі ценопопуляцій значно переважають молоді вегетативні пагони.  

Epipactis purpurataEpipactis purpurataEpipactis purpurataекотоп Epipactis purpurataEpipactis purpurata

Epipactis purpurata Smith., західноєвропейський неморальний вид на східній межі ареалу.

Epipactis purpurata на Верхобужжі, PDF