Зміст

Родина Orchidaceae 1 (Сephalanthera)



 Сephalanthera damasoniumСephalanthera damasoniumСephalanthera damasoniumСephalanthera damasoniumекотоп Сephalanthera damasonium

 

Сephalanthera damasonium (Mill.) Druce, західноєвропейський неморально-монтанний вид на східній межу ареалу.

Поширення в Україні: часто у Розточчі-Опіллі, на Зх. Поділлі, у Гр. і Пд. Криму, спорадично в Карпатах, зрідка - на Зх. і Пр. Поліссі та в Лісостепу.

Поширення у регіоні, екологічна та ценотична приуроченість: одна із найбільш поширених, хоча і дуже нерівномірно, та чисельних орхідей на Верхобужжі. Спорадично зустрічається по всій території, приурочений майже виключно до місцевостей горбогірно-лісового ландшафту регіону. Повністю відсутня на величезних площах слабохвилястих плакорних межиріч і більш широких вершинах пасм з потужним шаром третинних й четвертинних відкладів та погано дренованими, часто кислуватими грунтами. Найчастіше зустрічається в межах так званого Підподільського району з характерними для нього останцевими, напівостанцевими горбами та виступами височини і неглибокими сіроземами із включеннями вапнякового щебеню, які близько підстелені опокою.

Зростає на термофільних південних (тут часто і по підніжжях) і західних, рідше – північних схилах горбів і пасм, схилах балок, рідше – ярів  у Acereto-Fraxineto-Fageta, Fagetum hederosum, F. maianthemosum, рідше Carpineto-F. hederosum, C.-Acereto-F. varioherbosum, зрідка (“міжгірна” улоговина) – Tilieto-Fraxinetum coryloso-mercurialidosum та деяких ін.). Іноді, переважно, в тіні чагарників та підросту, на західних трав’янистих схилах з домінуванням Brachypodium pinnatum, під наметом сосни (S схили) та на відкритих лучно-степових ділянках (N, W схили) у Pinetum caricosum (humilis) (Городисько, Восьмаші…).

В ур-щах Городисько і Харчишино C. damasonium росте у молодих Querceto-Fageto-Pinetum pleuroziosum (сосна – культура). Невеликі групи і поодинокі особини трапляються у Сarpineto-Acereto-Tilieto-Querceta (північно-східне підніжжя ур. Хомець, ур. Діброва), на схилах ярів в Acereto-Fraxineta і Acereto-Fageta. В ур. Щолоп, на південному схилі з близькими підгрунтовими водами зростає у вторинному Equiseteta arvense.

Найбільш чисельні популяції, які нараховують від однієї до кількох сотень різновікових особин – ур-ща Щолоп і Громадський ліс (на площі 5 га близько 600 генеративних особин; відсоток запилення до 95%, 1999 р.), Сторожиха, Висока, Жулицька, Свята, Синьоха, Білоха, Хомець, Лиса, Восьмаші, Обертасова, Колтівська, Городисько, ур-ща Харчишино, Дзвінець, Кобцево, Дерев’янки та ін. Невеликі оселища виду (від поодиноких до десятків особин) – урочища Тераси, Ципріянкова долина, Монастир, Пліснeсько й ін.

Якщо в букових і високозімкнених соснових насадженнях переважають особини з 1 (-2) генеративними пагонами, то на узліссях, у світлих сосняках і лучних ценозах особини часто розвивають 3-5 (до 12) надземних пагонів. Характерною особливістю усіх ценопопуляцій виду на досліджуваній території є низький відсоток (до 5%) віргінільних особин у їх складі. Одна із причин може бути зумовлена зміною режиму умов освітлення під час проходження онтогенезу: поселяючись на узліссях та порубах, у “вікнах”, світлих насадженнях і т.д., тобто в місцях з добрим і задовільним освітленням, у процесі розвитку фітоценозу рослини опиняються в умовах, які несприяють процесу відновлення виду. Відсоток запилення високий – 90-95%. Рослини сильно потерпають від пізньовесняних приморозків (у 2000 і 2001 роках підмерзло до 20-50% особин деяких популяцій).

Флористична класифікація:

Querco-Fagetea, Fagetalia sylvaticae, Cephalanthero-Fagion, Euonymo verrucosae-Fagetum. Asperulo-Fagion, Stellario holosteae-Fagetum violetosum. Carpinion betuli, Tilio-Carpinetum melittetosum (12%), corydaletosum (5%). Tilio-Acerion, Anthrisco nitidi-Aceretum pseudoplatani (2%).

Erico-Pinetea, Erico-Pinetalia, Pulsatillo-Pinion, Carici humilis-Pinetum.

Забезпечення охороною: значна частина популяцій охороняється в НПП «Північне Поділля»

Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch, диз’юнктивно-ареальний (гімалайсько-середньоазіатсько-субсередземноморсько-західноєвропейський) вид на північно-східній межі ареалу, релікт вологих давньосередземноморських напіввічнозелених лісів. В Україні поширений у Гр. Криму і Карпатах, на Поліссі, у Розточчі-Опіллі, Зх. Лісостепу. На Верхобужжі трапляється дуже рідко (один із найбільш рідкісних представників як орхідних, так і флори в цілому). В ур. Рипин (волога балка, відкрита на південь), в середній частині південно-західного схилу у яружному пониженні понад лісовим струмком, на вологому гумусованому сіроземі, на межі Fagetum caricoso (pilosae)-hederosum i Carpineto-F. aegopodiosum виявлено лише 1 генеративну особину (висота 55 см, добре розвинена надземна частина, суцвіття з 10 квіток, відсоток запилення 0%: під час цвітіння стояла дощова, дещо прохолодна погода, 2002 р.). У 2003 р. не розвинула надземного стебла, у 2004 р. перебувала у віргінільній стадії. Сумісно з C. longifolia зростають – C. damasonium, Neottia nidus-avis, Huperzia selago, Dryopteris expansa та ін. раритети.

Cephalаnthera rubraCephalаnthera rubra екотоп Cephalаnthera rubra Cephalаnthera rubraCephalаnthera rubra

Cephalаnthera rubra (L.) Rich., диз’юнктивно-ареальний (середньоазіатсько-субсередземноморсько-європейський), реліктовий вид, чисельність якого скорочується.

Поширення в Україні: часто у Гр. Криму, Карпатах, Розточчі-Опіллі, рідше – на Поліссі, у Лісостепу.

Поширення у регіоні, екологічна та ценотична приуроченість: спорадично, часто. Виявлено близько 20 популяцій різного обєму (Обертасова гора (725 різновікових особин), Громадський ліс (485), Колтівська гора (340), гора Синьоха (243), Дерев’янки (215), Свята гора (252), Гора Білоха (70), Урочище Кобцево (30), Гаварецька гора (10), Зозулівська долина (10), Лиса гора (10), Урочище Хомець (5), Урочище Pуда (10) та ін.).

Характерно, що скрізь її супутником виступає C. damasonium, з якою розділяють одну еколого-ценотичну нішу, хача C. rubra має дещо вужчий її діапазон (відсутня на відкритих остепнених луках та Pinetum caricosum (humilis), а також у молодих Querceto-Fageto-Pinetum pleuroziosum перехідного ландшафтного ярусу, де С. damasonium більш-менш звичайний їх представник).

Популяції нараховують у своєму складі десятки і сотні особин, у віковому спектрі яких перeважають віргінільні особини (77%). Відсоток запилення низький – від 2-3% у середньозатінених деревостанах до 12% – на порубах і вітровалах. Проте наявність великої кількості ювенільних особин (34%) вказує на високу фізіологічну здатність насіння та сприятливі екоумови місцезростань.

З просуванням в глибину Сасівської “затоки” (долини р. Зх. Буг) популяції C. rubra стають чисельнішими і відносно менше потерпають від несприятливих кліматичних умов (лімітуючий фактор), їх вікова структура стає більш стабільною протягом років. Ймовірно, це зумовлено збільшенням м’якості мікроклімату прохідної долини і біоособливостями виду. Якщо на Святій горі зростає лише на південних схилах, то у Громадському лісі та на горі Синьоха вже заходить на південно-східні румби, а на Колтівській горі близько 100 особин вже росте на північних схилах, хоча і на західному узліссі. Цікавий факт: на Гаварецькій горі, де одна із найменших популяцій, поруч із C. rubra (є тут і С. damasonium), на південних схилах, зростає Epipactis purpurata, – типовий вид північних та західних схилів (тут також одна із найбільших популяцій реліктового бореала Lonicera xylosteum).

Найбільше потерпають від несприятливих умов частини популяцій, які розташовані близько ярів, заболочених ділянок лісів, схилових боліт і лучних ділянок по периферії оселищ, а також на схилах південно-східних експозицій.

Флористична класифікація:

Querco-Fagetea, Fagetalia sylvaticae, Cephalanthero-Fagion, Euonymo verrucosae-Fagetum (21%). Carpinion betuli, Tilio-Carpinetum (2%), subass. melittetosum (3%), subass. corydaletosum (3%). Tilio-Acerion, Anthrisco nitidi-Aceretum pseudoplatani (0%).

Супутні види-раритети: C. damasonium, Hieracium lachenalii, Сorallorhiza trifida, Inula conyza, Aconitum moldavicum, Neottia nidus-avis, Lilium martagon, Cypripedium calceolus та ін.

Забезпечення охороною: незначна частина популяцій охороняється в НПП «Північне Поділля» – гори Свята, Жулицька, Синьоха та деякі інші.


 Corallorhiza trifidaекотоп Corallorhiza trifidaплоди Corallorhiza trifidaCorallorhiza trifidaCorallorhiza trifida

Corallorhiza trifida Chatel., панбореальний, реліктовий вид на південній межі ареалу.

Поширення в Україні:  часто у Карпатах, Розточчі-Опіллі, значно рідше – на Поліссі, у Лісостепу.

Поширення у регіоні, екологічна та ценотична приуроченість: на Верхобужжі відомo неменше 6 місцезростань: гори Сторожиха [Kaгало], Свята, Білоха, урочища Громадський ліс, Руда, південні схили поблизу с. Копані. Зростає на схилах південної і південно-західної експозицій із свіжими (вибирає затінені місця) гумусованими сіроземами на вапняках, тяжіє до Fagetum maianthemosum (sparsiherbosum), місцями заходить у Acereto-Fraxineto-Fageta (Білоха, Руда). Популяції нараховують від 10 до 50 генеративних особин, які зростають компактними групами (по 2-20), невисокі (5-15 см), на одному пагоні розвивається 3-10 квіток (в середньому їх 6), відсоток зав’язування плодів 0-100% (в середньому становить 67%, 2002 р.).

Разом з C. trifida зустрічаються: Cephalanthera rubra, Aposeris foetida, Hieracium scabiosum, Melittis, Cypripedium, Cimicifuga, Lilium та ін.  

Флористична класифікація

Querco-Fagetea, Fagetalia sylvaticae, Cephalanthero-Fagion, Euonymo verrucosae-Fagetum (2%).

Забезпечення охороною: охороняється в НПП «Північне Поділля» (популяції на горах Сторожиха і Свята)